Весна то рясно плачеться дощами,
То стеле постіль сніжну і легку.
Неначе журиться й сумує до нестями
По молодому та вродливому Славку.
Як важко хмари розігнати в небі,
Щоб промінь сонця дрібку дав тепла.
Так важко розуміть й прийнять для себе,
Що вже тебе, лебедику, нема.
Замало жив. А скільки планувалось!
Стояв за мир, та зліг через війну.
В журбі й скорботі рідні дочекались
Таку холодну та безрадісну весну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979180
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2023
автор: Коток Оксана