Ти спогадом і ніжністю кохання
течеш в мені,
впокорюєш думки,
що рвуться через ночі до світання,
аби торкнутись променем щоки
неголеної,
рідністю смачної,
терпкої у принадності чеснот,
загорнених завчасно у сувої
від ока сатанинського заброд.
Обвітреного подиху нап’юся
і довго цілуватиму слова,
котрими надихаюся,
живлюся,
як день у безнадію заплива,
коли вдова-голубка у печалі
ховає біль за стінами мовчань…
Молитвою лечу в захмарні далі
єдине вторю з тисячі прохань,
що зрощене на вічності любові,
зигзицею пронесене крізь час:
- Хай смерті не трапляються раптові,
щоб роду вогник в горі не погас.
Я зоряним зійду благоговінням
на втомлені рубці пошерхлих рук,
здивовано-солодким сновидінням
проллюсь по венах,
чорних від розлук,
щоб випростався в міці незбагненній
твій дух,
що загартований в борні,
щоб в тиші довгождано потаємній
ти знов квітчав коханням наші дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979206
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2023
автор: Наталія Погребняк