Печаль пекуча, чуєш ти?
Геть з серденька мого лети!
Його більш не тривож, не край,
Не ріж, немов ніж коровай.
Йому ти не потрібна, ні,
Ні поряд десь, ні в глибині.
Його, гірка печаль, ти лиш
Отруюєш, коли гориш
У нім пекельним тим вогнем,
Що дужчає із кожним днем;
Лиш труїш в нім всі почуття
Без жа́лю та без співчуття,
А разом з ними – думи теж,
Не маючи ніяких меж.
Коли прийд́е тобі кінець?
Ввірвався мій уже терпець.
Ту чуєш? Я ж бо не мовчу.
Печаль, ти чуєш, як кричу?!
Тебе, прокляту, я провчу,
Немов комаху, розтовчу,
Якщо із серця не піде́ш,
Бо тут же смерть собі знайде́ш.
Коли не хочеш смерть знайти,
То з серденька мого лети,
Непрохана важка печаль,
Кудись у неозору даль,
Туди, де ні душі нема,
Де мешкає лише пітьма,
І за собою замети
Сліди, щоб не вернулась ти.
Євген Ковальчук, 05. 05. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979214
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2023
автор: Євген Ковальчук