мені подоба, що ви хворі не на мене,
мені подоба, що я хвора не на вас.
і що над нами — пишне, благоденне,
святкове небо, мов іконостас.
ну, а земна важка з-під наших ніг —
під нашими ногами тобто — куля
так само не впаде в пречистий сніг, —
не зойкне, мов поранена зозуля.
мені дарма. — можливо, не мені,
але, напевно, вам, що я — не скута
обов'язком цуратися брехні
й не клеїти морального банкрута.
я можу зашарітися, мов хвиля
задушливого сміху в рукаві,
коли прийду на ваше божевілля
покласти квіти зла, немов живі.
це так курйозно: ви не при собі,
що при мені не кривите душею,
й не криєтеся в марній боротьбі
за бездоганно втілену ідею;
що ви мого солодкого ім'я
ніколи не промовите намарно:
ні зверхньо, ні презирливо; а я
кепкую з вас так гостро й незугарно.
тому-то я, цілуючи не вас,
не озираюся, і це мені подоба.
а ви голубте ваш іконостас,
лиш не забудьте блимати спідлоба.
я вдячна вам від серця й від душі
за все, що ви робили не без тями —
нехай те все покриють спориші,
бо нам подоба гратися словами;
й коли вночі приходите не ви,
а лиш якісь жадані мир та спокій,
я знаю: то — химери моєї голови.
осанна їй, вигадливо жорстокій!
не знаючи сама, чи нам подоба
не знати правди, втішної обом,
я тішуся: ви — не моя хвороба,
а я — не ваша дівчина з серпом
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979683
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2023
автор: Lesley