Прости полові, що вона полова.
Що з легкістю вінтажного творіння
Несеться в вітрі нецензурним словом,
В куток дощем забита випадковим
Між тротуаром і бордюром гине.
Пробач сокирі, що не знає ласки.
В’їдається у плоть молочну клену.
Живе і неживе в клинець, на паски.
Дрібнити – її участь оглашенна.
По-своєму нещасна теж, калена.
Не скрапує свічею. Світ не казка.
Прощати? Пробачати? Хто ти? Що ти?
Дощу, що мокрий? Снігу, що лапатий?
Наруга, зрада, лиш болючий досвід,
Не зміг завчасно сутність розпізнати.
Все інструмент: сокира і лопата.
І живить папороть пташиний послід.
Хто ти, щоб в цьому світі щось прощати?
Засуджувати? Навіть і себе?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979760
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2023
автор: Пісаренчиха