***

І  ніч  нарешті  залишає  свій  слід,
Лоскоче  нерви,  заспокоює  душу.
І  розтопити  прагне  серцевий  лід,
Який  на  воду  перетворити  мусить.

Місяць  їй  за  доброго  панібрата,
Щастя  творить  під  покровом  ночі
І  прикриває  закривавлені  шати  ,
Затуляючи  усім  недругам  їхні  очі.

Час  не  спиняється,  помалу  ходить,
А  за  провідника  взяв  собі  небуття
І  всі  миттєві  наміри  зразу  холодить,  
Щоб  розміреним  стало  людське  життя.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2023
автор: Яна К