Його поранило в бою

Його  поранило  в  бою

Його  поранило  в  бою,
Прошило  наскрізь  груди,
У  мене  прямо  на  очах,  спіткнувся  він  і  впав.
Згадав  я  медицину  всю,  що  вчили  мене  люди,
Кров  зупинив  і  швидко  сам,  його  перев‘язав.
А  він  кричав  мені:  -  Покинь  мене  малий,
Рятуйся  сам,  а  я  прикрию  тобі  спину.
А  я  йому  у  відповідь:  -  Ні,  пане  командир!
Я  вас  на  полі  бою  не  покину!

Накинув  лямку  на  плече,
Затиснув  карабін,
Вдихнув  поглибше  і  потяг  щосили.
Уламки  з  кулями  усе  летіли  навздогін,
А  я  тягнув  його,  як  міг,  тягнув  до  тилу.
А  він  хрипів  мені:  -  Та  я  тебе  розжалую,  боєць,
Залиш    мене,  не  виберемось  разом.
А  я  тягнув  і  думав:  -  Це  ще  зовсім  не  кінець,
Глухий  я  і  не  чув  твого  наказу.

Навкруг  залізний  дощ,
Усіх  калібрів  вигравав,
А  я  молився,  аби  влучності  йому  забракло.
І  в  Бога  всемогутнього  єдиного  благав,
Щоб  дав  мені  ті  сили  що  в  Геракла.
А  командир  шептав:  -  Ну,  що  ж  ти  впертий,  як  баран,
Тебе  ж  десь  там  чекає  вдома  мати.
І  кров  йому  уже  сочилася  із  ран,
І  сили  мене  стали  покидати.

Ну  скільки  нам  залишилось,
Ну  може  метрів  сто,
А  в  мене  вже  круги  перед  очима.
Та  сунув  я  в  перед,  усім  чортам  на  зло,
І  чув  у  себе  голос  за  плечима.
То  він  благав  мене,  щоб  я  не  переймавсь,
Що  я  не  заплямую  честь  мундира.
Я  падав  але  потім  знову  піднімавсь,
І  рачки  повз,  тягнучи  командира.

-  Покинь  мене,  салаго,
Він  ледь  чутно  проказав,
Не  в  тій  ти  категорії,  юначе,
120  я,  а  ти  ще  70  не  нагуляв,
Вареників  макітра  за  тобою  плаче.
А  я  його  тягнув,  як  баржу  тягнуть  бурлаки,
Чи  може,  як  воли  по  полю  плуга.
Ось  там  вже  наша  річечка,  на  відстані  руки,
Ну  а  за  нею  нас  чекає  допомога.

І  ось  ми  вже  нарешті,
За  два  кроки  від  води,
А  там  пором  з  піддонів  дерев‘яних.
З  останніх  сил  я  затягнув  його  туди,
І  поруч  сам  упав,  неначе  п‘яний.
А  він  все  марив  і  очей  не  відкривав:  
-  Живим  залишуся  –  візьму  тебе  за  кума.
А  я  уже  поволі  кров‘ю  сам  спливав,
Мене  ворожа  куля  десь  таки  торкнула.

Отямився  в  палаті  я,
Навпроти  він  лежить,
І  посмішка  від  вуха  і  до  вуха.
-  Мовчи,  малий,  говорить,  сили  бережи,
У  нас  з  тобою  буде  друга  днюха.
Якби  таких  як  ти  мені  бригаду  або  дві,
Ми  б  все  давно  звільнили,  геть  до  Криму.
А  я  у  відповідь:  -  Так,  пане  командир,
Запросите  до  сина  на  хрестини?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2023
автор: Костянтин Вишневський