Знаєш, я не плачу, а сміюся-
Душу загартовую ,як сталь.
Як ранена пташка схилюсь я
Виллю свій біль, свого серця жаль.
Я білому світу усміхаюсь-
І вдихаю у блакить неба.
Із планетою земля вітаюсь,
Щоб підняти настрій в потребі.
Хочу сказати :"Доброго ранку!",
Що будить від сну - божа пташка.
І щебече пісні на світанку
Звеселяє душу, як важко.
Я дякую матінці природі!
Що відкрила двері у свій рай.
Накрила плащем мене в негоді
Я бачу райдугу - небокрай.
Я зустрічаю багато людей
Одні, як сонечко в зеніті.
Що дарують в жмені букет лілей
В зиму зігріють сонцем літа.
А інші, як чорна хмара - гроза
Вітром стопчуть квіти у душі.
В злого язика слово, як лоза
Від болю сходять сумні вірші.
Душа в кожного ніжна, красива,
Немов жива вода в криниці .
Коли гроза ллє сивий дощ, злива
То мутить воду... змокне птиця.
Чорна заздрість, як ворон, пугач, сич
Вона ранить тебе у слові.
Із болота вилізла змія - дич
Нападає, напитись крові .
Знаєш, я не плачу, а сміюся-
Душу загартовую ,як сталь.
В твою душу дощем проллюся
Виллю свій біль, свого серця жаль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980017
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2023
автор: Чайківчанка