Весна обтрясла свої ноги від снігу
під білою ковдрою залежала спину.
Мов кіт потягнулася, та позіхнула
і люди в селі вісни подих відчули.
По синьому небі хмари повисли
немов на шнурку сохне білизна.
По затінках сніг вже послідній дотанув,
там де ще вчора білі зяяли плями.
Мокрі калюжі кругом утворились
а в них, наче небо весняне втопилось.
Струмки мов прядиво снують буєраком,
туди де ріка бере свій початок.
Із вірою птасто у гнізда вернулось
В сусіда на хаті лелеки газдують.
Вже люди в обійстях сади побілили,
рядами стоять черешні та сливи.
У білих фартушках від сну позіхають,
немов школярі перший дзвоник чекають.
Чути в дворах як ріжуть свині,
готуються газди, бо скоро Великдень.
Коптять на свято шинки та ковбаси,
вітер розносить селом аромати
Ще кошик рихтують та печуть паски
щоб було на свято на стіл що покласти.
До кошика ще і рушник вишивати
та одяг святковий новий прасувати.
І всі з нетерпінням чекають на цей день,
що в народі його величають Великдень.
2017 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2023
автор: Terry