Милосердя й мстивість
Про головних героїв п'єси Шекспіра “Венеціанський купець”, Шейлока й Порцію
У фіналі своєї ролі у шекспірівському “Венеціанському купці” Шейлок, звичайно ж, глибоко нещасний: той самий юний суддя, якого він щойно вважав своїм союзником і порівнював із біблійним Даниїлом, раптом виявився союзником Антоніо і відсудив у Шейлока майно, що для того означає загибель. (Половину майна Шейлока за пропозицією Антоніо йому залишено; половину має бути передано Антоніо, щоб по смерті Шейлока все перейшло Джессіці, яка втекла, й Лоренцо).
Однак ось що іще можна помітити: Порція насправді рятує не лише Антоніо від Шейлока (для чого вона, власне, і втрутилася до процесу), але й Шейлока від самого себе. Вона не дозволяє йому бути губителем. Якби глядач побачив, як Шейлок бере свою криваву неустойку, хіба міг би він не відчути до Шейлока сильної відрази, навіть і при тому, що знає всі причини шейлокової неприязні? А так Шейлока стає шкода. Дуже ймовірно, що стане шкода.
Біда Шейлока (ще одна) в тому, що єдині можливі для нього ролі в його світі – ролі губителя й жертви. Він змінював другу на першу – і як лихвар, і як можливий вбивця Антоніо, – його повертають до другої. Як не дивно, з погляду ставлення глядачів до персонажа для Шейлока це на краще.
За принципом “запам’ятовується остання фраза” для фіналу ролі Шейлока важливо, що він іде зі сцени без скандалу, без проклять на адресу суду – та пригнічений і визнаючи, що йому погано. (Мені спадає на думку порівняння з Мачухою зі шварцівської “Попелюшки”, яка, по тому, як програла, йде у страшному гніві. Та для неї нема й тієї загрози, яка існує для Шейлока, якщо він висловить незгоду).
У екранізації з серіалу за всіма шекспірівськими п’єсами ВВС Television Shakespeare, знятому наприкінці 70-х-початку 80-х рр., наскільки я пам’ятаю, використано такий прийом: Порція, проводжаючи поглядом Шейлока, який іде з суду і переможений нею, плаче. Це не остання фраза, але цей прийом має знімати обвинувачення героїні в упередженні й ненавмисній жорстокості. Того, кого перемогла, вона жаліє.
Головна різниця між Шейлоком і Порцією з погляду становища кожного з них виражена мабуть що у словах Порції про те, що вона ніколи не пошкодувала про добро, яке зробила. Шейлок про свій правочин з Антоніо пошкодував, коли через нього пішов з дому на вечерю і цим скористалася його дочка, яка втекла з Лоренцо, також другом Антоніо.
У знаменитому монолозі перевдягненої Порції “До милості такої Присилувать не можна” обіграється співзвучність слів, що стоять поряд, Jew (єврей) и justice (справедливість). Порція закликає Шейлока до милосердя, та, виходячи з передісторії обох головних героїв п’єси, їй бути милосердною легше, ніж йому. Шейлок знає низку принижень, що не є секретом. У відповідь на пропозицію Антоніо укласти правочин Шейлок нагадує, що Антоніо раніше плював на його єврейський каптан. Порція звикла до зовсім іншого ставлення – до шанобливого відвідування залицяльників, яких, щоправда, явно приваблює не лише її особистість, але й багатство. Її, видимо, єдиною проблемою на момент дії п’єси було: чи вдасться вийти заміж за того, кому вона сама надає перевагу? Не така вже маленька проблема для дівчини, якщо подумати (і недовго треба думати), та її вирішено саме так, як треба.
Порція й Шейлок у п’єсі зустрічаються лише раз, і кожен з них знає про іншого мало. Шейлок, видимо, так ніколи й не дізнався, хто був юний суддя. Порція до того, як особисто бачить Шейлока, знає про нього тільки з чужих слів і тільки недоброзичливе, при тому, що вона приймає в себе Джессіку, дочку Шейлока, яка втекла, і Лоренцо. Та, як не дивно, у текстах обох цих ролей, Порції і Шейлока, можна, якщо хотіти, вловити моменти, що перекликаються. І тоді між протиставленими персонажами встановлюється зв’язок. (Не інтимний зв’язок, а можливість співвідношення).
Коли Порція каже: “Я готова Добро чинити завжди, тож тепер Не пожалкую теж, що так вчинила”, якщо думати тільки про неї, думаєш: вона добра. Це дуже приємно. Та, якщо одразу ж згадати Шейлока, думаєш: їй щастило.
Коли Порція зізнається у своїй прихильності Бассаніо, вона каже так:
“Одна моя частина вам належить,
А друга… також вам… чи то — мені,
Сказати я хотіла. А проте —
Все, що моє,— те ваше, зовсім ваше…”
Коли у фіналі судового розгляду Порція позбавляє Шейлока майна, теж виникає тема двох частин:
“Дож
Щоб ти, єврею, бачив, що несхожі
Твої і наші почуття, тобі
Життя я сам дарую, не ждучи
Благань твоїх. Та знай, що половина
Твого добра Антоніо належить;
Казні належить друга. Каяттям
Ти можеш досягти, що ми пенею
Обмежимось.
Порція
Та тільки за рахунок
Державної частини отієї”. ©
За рішенням, запропонованим Антоніо, обидві половини мають врешті перейти до Джессіки й Лоренцо. Також, дві половини прямують в одному напрямку, до одних господарів.
У фіналі п’єси – знаменита сцена із двома перснями, які Бассаніо й Граціано одержали від дружин, Порції й Нерісси, і віддали їм же – тільки в образах судді й писаря. Раніше Шейлок дуже страждав від того, що Джессіка вкрала й віддала за мавпочку персня з бірюзою, який Шейлокові подарувала її мати Лія, ще до того, як вони з Шейлоком побралися. Шейлок не віддав би цього персня й за цілий ліс, повний мавп.
Глядач чи читач, який хоче слідкувати за розвитком дії, мабуть що не буде навмисно звертати увагу на ці переклички – окрім хіба що останньої. Вони помітні, якщо хотіти їх помітити й надати їм значення.
Та що стосується гамлетівського принципу діалектики милості й жорстокості, “Щоб добрим бути, мушу стать лихим” ©, я думаю, що він все ж таки застосовний до Порції, а не до Шейлока. Шейлок знає, що, вимагаючи неустойки у формі фунта м’яса Антоніо, він буде жорстокий у відповідь на жорстокість, що він хоче лихого: ”The villainy you teach us I will execute”, “Я вживу тих самих паскудств, яких ви мене навчили” ©. Порція хоче бути саме милосердною, рятуючи Антоніо, і можна стверджувати, що вона рятує й Шейлока від нього ж самого – не даючи Шейлокові вчинити жорстокість. Коли Шейлок переможений, Порція запитує в Антоніо, яку ласку той надасть Шейлокові. Та при цьому Порція б’є Шейлока його ж зброєю, віднімаючи його майно і створюючи за законом загрозу для його життя – бо іншого способу перемогти його за п’єсою в неї немає.
Юрій Домбровський, автор книги “Смугла леді. Три новели про Шекспіра (мені вона дуже сподобалась) у статті “Італійцям про Шекспіра” розповідав, що найпершою постановкою шекспірівської п’єси, яку він побачив у житті, був саме “Венеціанський купець”. Предки Юрія Осиповича Домбровського були Домбровери. Що ж, він зненавидів Порцію? Зовсім ні. Він називає Порцію у цій статті прекрасною й мудрою, і зовсім несхоже на те, що він іронізує.
Найцікавіше ж, на мій погляд, ось що: поза цією п’єсою одна й та ж саме людина, незалежно від своїх симпатій серед її персонажів, може грати в житті і Порцію, і Шейлока. У різні часи життя – можливо, спочатку грати, а потім це помітити.
Цитати з “Венеціанського купця” у перекладі Ірини Стешенко.
Цитата з “Гамлета” у перекладі Леоніда Гребінки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980392
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2023
автор: Валентина Ржевская