“Венеціанський купець” і “Драхма язика”
Я належу до тих читачів, які частину сюжету шекспірівського “Венеціанського купця” – точніше, його кульмінацію, сцену суду, у якій справу вирішує перевдягнена юнаком героїня – знають раніше, ніж саму п’єсу. Чому так? Тому, що я знаю книгу “Сказки народов Югославии” (М: «Художественная литература», 1984. Передмова І.М. Голєніщева-Кутузова, ілюстрації В. Юрлова – дуже красива книга з дитинства). А там у розділі побутових казок опублікована казка “Драхма язика” (Боснія, рос. переклад Т. Вірти), і її кульмінація та ж сама, добре запам’ятовується. Особливо – юним читачкам, адже героїня – розумниця і змогла це довести! (Самолюбству читачок, які також бажають бути розумницями, це лестить). І.М. Голєніщєв-Кутузов, кажучи про багатство сюжетів казок у цій збірці, спеціально звертає увагу на те, що ““Драхма язика” жваво нагадує “Венеціанського купця” Шекспіра” (с), а також на те, що спільність сюжетів між казками у збірці і шекспірівськими п’єсами виникла завдяки італійським новелам (сюжет “Купця” взятий з італійської новели. Може, “Драхма язика” у тій редакції, яка наводиться у збірці, якось будується і на “Венеціанському купці” безпосередньо, та я не вмію цього перевірити).
У “Драхми язика” порівняно з “Венеціанським купцем” менше персонажів, менше внутрішніх проблем і сюжет простіший. Та тим захопливіше може бути їх порівняння – якщо підмічати відмінності у схожих історіях.
Для початку, що таке драхма? “Міра аптекарської ваги – 3, 73 грама” (с). Драхма язика тут замість фунта плоті, який Шейлок за договором загрожує вирізати у Антоніо як неустойку. Якщо Антоніо може таким чином бути вбитий, то герой “Драхми язика” ризикує стати калікою. Можна побачити і символічне значення драхми язика: не балакай занадто, не будь легковажний – зіткнешся із наслідками…
У “Драхмі язика” немає національного і релігійного конфліктів: немає протиставлення “єврей-лихвар як кредитор – християнин-антисеміт як його боржник”, “єврей, який бажає помсти за законом за систематичні приниження, — суд християн, не прихильних до іудеїв”. Дія казки відбувається у Сараєво, всі герої – мусульмани. Головний конфлікт тут виявляється іншим, ніж у п’єсі: між легковажністю та серйозністю. Легковажність – герой, гульвіса Омер, який хотів би вдатися до торгівлі, та не вміє. Серйозність – це його кохана дружина Мейра, перша красуня в місті і більше, ніж красуня.
Омер потребує грошей, щоб відкрити крамничку й побратися з Мейрою – та плюс він іще має утримувати трьох молодших у родині після смерті батьків; Бассаніо потребує грошей, щоб поїхати свататися до Порції. Та, як і у “Купці”, у “Драхмі язика” сусідують любов героїв і розрахунок. Порція – багата наречена і женихи, включаючи Бассаніо, приваблені до неї не в останню чергу грошима. Омер і Мейра обидва бідні. Омер має одружитися, щоб у хаті була господиня: він не може більше гультяювати. Мейра, хоча і освідчується в коханні Омерові – “Я б не проміняла тебе на ціле місто” (с) – згодна вийти за нього, тільки якщо він створить щастя її і її батьків. Саме вона спонукає його відкрити крамницю, це умова одруження героїв.
І в п’єсі, і в казці сусідують поезія і проза життя так, що не можна не помітити того й іншого. “Венеціанський купець” – про правочин, про судову справу, та знаменитий і монолог Лоренцо про музику. У “Драхмі язика” Омер виконує пісню під вікном у Мейри, та стиль казки – стиль оповіді з життя міщан-мусульман у старому Сараєво. Казка – побутова, з тих, які називають “казками для дорослих”, хоча читати можуть і діти.
“Батько щодня картає Омера – досить, мовляв, тобі довкола дівчат звиватися, досить бренькати на тамбурі та тинятися вулицями Сараєва, час і про справу подумати!” ©
Дива тут герої мають робити власноруч. Та – очікуване застереження – допомогти в цьому може кохання, окрім кмітливості й цілеспрямованості.
Одна з головних відмінностей між двома творами: у “Драхмі язика” немає Шейлока. Тобто, тут немає настільки яскравого персонажа, якого героїні треба перемогти, і немає такої ж насиченої передісторії його стосунків з тим персонажем, якому він загрожує. Омер позичає тридцять гаманців грошей терміном на сім років у свого друга, купця Ісакара, який “здавалося, не тільки гроші – життя своє готовий був віддати за свого друга” (с). Це як якби у “Венеціанському купці” Антоніо і Шейлок були одним персонажем, чого, зрозуміло, читач не очікує. У “Драхмі язика” одним персонажем стають Антоніо – купець, якого треба врятувати від Шейлока, — і Бассаніо – його друг, жених, а згодом молодий муж. Порція рятує Антоніо, друга свого мужа Бассаніо, з вдячності за своє щастя, яке Антоніо допоміг створити, коли позичив гроші у Шейлока, щоб Бассаніо міг поїхати до Порції. Мейра рятує аналог Бассаніо, свого мужа Омера. У “Драхмі язика”, отже, неможливе пікантне, часто обговорюване питання: якого роду почуття Антоніо має до Бассаніо? Мейрі в образі судді не доводиться вислуховувати ті не зовсім приємні для жінки висловлення симпатії, які чують у венеціанському суді перевдягнені Порція і Нерісса від Бассаніо й Граціано, який став мужем Нерісси, на адресу Антоніо.
“Бассаніо
Антоніо, я одруживсь недавно
І над життя люблю свою дружину.
Проте життя, дружина, цілий світ
Для мене важать менше, аніж ви!
Дияволу цьому я все віддав би.
Пожертвував би все, аби лиш міг
Урятувати вас!
Порція
А що, коли б
Дружина ваша ті слова почула?
Гадаю, що вона не склала б вам
Великої за те подяки.” (с)
І так же висловлюється Граціано, і так же засмучена Нерісса.
Та Ісакар, не дивлячись на договір, залишається другом Омера. Укласти саме такий договір Омера й Ісакара невідомо хто напоумив; про договір Мейра знає від самого Ісакара; коли вони з’явилися до суду, і Омер, і Ісакар втирають сльози. Якщо обумовленої міри, драхми, не буде додержано, Ісакар згодний або заплатити Омерові, або щоб Омер відрізав у нього самого кусень язика. Задача Порції – врятувати Антоніо. При цьому вона провчає Шейлока, бо доводить, що той даремно розуміє справедливість як мстивість; гроші Шейлока будуть відняті на основі застосування закону, як гроші іноземця, який умишляв проти життя венеціанця. Задача Мейри – врятувати Омера й одержати від Ісакара ще гроші, щоб Омер міг поновити справу; вона доб’ється цього, та Ісакар дасть гроші як хабар.
У “Венеціанському купці” згадується, та не з’являється на сцені один важливий для дії персонаж: кузен Порції, немолодий юрист Белларіо. Це він був уповноважений дожем Венеції вирішити справу, і замість нього справу вирішує перевдягнена Порція. Та чи не міг би сам Белларіо вчинити у суді все те ж саме, що чинить Порція, за домовленістю з нею, досягнутою за сценою? Порція має проконтролювати, щоб було те рішення, яке їй потрібне, а також – особисто виявити вдячність до Антоніо. Те, що Порція вдячна, – ще одне підтвердження, що вона – позитивний персонаж. (Шекспір вважає невдячність найбільшою вадою). Нарешті, зустріч Шейлока і перевдягненої Порції в суді зводить разом дві сюжетні лінії п’єси і робить можливим протиставлення – і взаємодію – ідей милосердя й мстивості.
Інші важливі відмінності між обома творами – у сцені суду. У “Венеціанському купці” дож не знає, що для розгляду справи явилися перевдягнені жінки, Порція й Нерісса. У “Драхмі язика” кадій чудово знає, що справу розглядає перевдягнена жінка, Мейра, бо відбувається це за домовленістю між ними. Кадій підглядає за судом і згодом оголошує героїні:
“О жінко! У твоїй голові більше мудрості, ніж у Корані, хай простить мені аллах! Авжеж, якби ти була чоловіком, кращого кадія не знайшлося б у самому Стамбулі!” ©
(Мейра пропонує калієві частину виграних грошей, та той відмовляється, бо одержав від видовища задоволення).
І ще відмінність: те, як саме діють героїні в ролі суддів. Шейлока спочатку закликають до милосердя, пропонують йому гроші, а згодом б’ють його його ж зброєю – коли бачать його непоступливість. Порція загрожує Шейлокові у випадку його неточності:
“Тож бери, що слід: фунт м’яса,
Бо він тобі належить за законом.
Проте, коли, вирізуючи м’ясо,
Хоч краплю християнської проллєш
Ти крові — все майно твоє, всі землі
Республіка у тебе конфіскує” –
тільки після того, як Шейлок відмовляється прийняти іншу неточність: оплатити хірурга, який перев’язав би рани Антоніо, бо це не передбачено договором. Порція зібрала докази того, що Шейлок умишляв проти життя Антоніо, і тепер може застосувати закон.
У “Драхмі язика” Мейра жодного разу не закликає до милосердя, не виголошує промов, подібних до монологу “До милості такої Присилувать не можна”. Вона від початку й до кінця наполягає на суворості закону, залякуючи Ісакара. Зрозуміло, що різниця у методах кожної з героїнь викликана різницею між протиставленими ним персонажами, Шейлоком та Ісакаром, їх характерами й становищем. Коли Порція відмовляє Шейлокові у грошах, які він уже згодний взяти замість обумовленої кривавої неустойки, фунта м’яса Антоніо, — це вона звертає проти Шейлока його ж засіб, примушує його визнати необхідність милосердя. Коли Мейра вимагає від Ісакара різати все-таки язик Омера, хоча Ісакар уже сам відмовляється, — це вона домагається від Ісакара хабара. Милосердя в суді, яким керує Мейра, — не бажаний захід і не необхідність, а поступка:
“Гаразд, пробачаю його на прохання Омера. Та хай знає, що турецькі закони твердіші за камінь. Мав би купець на своїй шкірі дізнатися, що таке мусульманський суд!“ ©
(Та боржник Омер просить за кредитора Ісакара подібно до того, як Антоніо виявляє милосердя до переможеного Шейлока).
Звичайно ж, кожна з героїнь артистична. Порція заздалегідь хвалиться перед Неріссою, яким непереможним кавалером вона буде в образі юнака; Мейра в суді курить кальян. І жодної з героїнь в образі судді не впізнав її коханий. При цьому Порція й Бассаніо щойно повінчалися, а Мейра з Омером одружені вже роки…
Обидві героїні перемагають у конфліктах, зображених у цих двох творах, — точніше, перемагає та сторона, яку представляє кожна з героїнь. Перемога Порції – це перемога милосердя над мстивістю, та вона ж вказує й на діалектику милосердя й мстивості, перетворює Шейлока на жертву, не дозволяючи йому бути злодюгою. А серйозність Мейри, яка визнає дієвість незвичайних методів, яка і практична, і вміє уявляти, бере гору не лише над Ісакаром, але й над легковажністю її чоловіка Омера: з допомогою дружини він все ж таки стає успішним торгівцем. І читачкам в обох випадках має бути приємно думати, що і Бассаніо, і Омерові пощастило з їх подругами. Обидва герої і самі це знають.
Цитати з “Венеціанського купця” в перекладі Ірини Стешенко, цитати з “Драхми язика” у моєму перекладі з російського перекладу Т. Вірти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980394
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2023
автор: Валентина Ржевская