Якось два брати-близнюки,
Яких залишили батьки,
На далекий пішли пустир,
Де був великий монастир.
Стали Господу служити
І молитви підносити.
Один одного любили,
Всюди лише вдвох ходили.
Там же був і один дідок -
Гробокопатель-дід-інок.
Його брати попросили,
Коли прийде час могили,
Обох в ямі закопати
Щоб удвох їм там лежати.
Так життя закрутилося,
Що брати розлучилися.
Поки один далеко був,
То інший смертним сном заснув.
Коли перший повернувся,
Побачив труну, жахнувся,
Та до діда він звернувся:
«Навіщо ти, копатель-дід,
Порушуєш наш заповіт?
Тут моє місце. Ти не знав?
Там брата рідного поклав!
Ти цим образив через край!
Давай, проблему вирішай!»
Дід зі смиренністю сказав
Брату, що у труні лежав:
«Гей! А ну від сну звільнися,
Брату місцем поступися!»
Хочете вірте, або ні:
Мертвий посунувся в труні.
А другий брат туди упав,
Де перший щойно що лежав.
Серце битись перестало,
Тіло у труну упало.
Гробокопатель повздихав
І двох братів там закопав.
17.04.2023.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2023
автор: Мирослав Манюк