Як солнце сідає, ліс в Кальві має бурштиново-карі очі.
Колись я вдивлялася у такі, шукаючи ключ від Всесвіту і від себе.
Та в лісі лише дрозди свистят, жолуди визрівають, річка клекоче.
Як, в принципі, і в мені. Ялинковий дух пробрався під самі ребра.
Лише уві сні я все ще іду по піску і стрибаю одразу в море.
Біжу по бруківці, хапаючи ротом акації запах, платанові голки, бряжчання трамваїв.
А море, до речі, не глянсово-синє, а з серцем лиману і чорне-чорне.
Трамваї, до речі, – нащадки коней, над містом летять і на Спаськім узвозі у Буг пірнають.
Дерева вдягають намиста бруньок і панчохи ажурні з блакитно-сріблястого моху.
Так само, як я – каблучку, яку ми знайшли на блошиному ринку у Франкфурті.
Сьогодні під ранок у сні веснянім прозорім я бачила бога,
Дивились на мене бурштиново-карі очі його світáнкові.
05.04.2023
#calw
#вірші_війни
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2023
автор: Ольга Сквірська