Коли визрівають каштани,
відкриваються їхні їжачки,
а небо високе й криштальне
загляда крізь пожухлі листочки
чи мряка осіння ще не йде,
чи справляється сонечко, а ще
бабине літо і де-не-де
павоть* вже прагне лягти на плече
чи просто забутися снами,
а зовсім недавно кожному дню
горіли білими свічками,
підсвічуючи дорогу травню…
А вже і осінь.
21.04.23р.
*Павоть – павутинка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2023
автор: Микола Соболь