Як падає він, то спалахують крила,
Звивається простір, стискається час,
І кожне падіння – це Всесвітом хвиля,
І люди-краплини здригаються враз.
Падіння і злети – це вироки долі,
Законів незримих чіткий результат,
Глибин нескінчених – зіниці суворі,
Їх погляди – ліки, їх погляди – яд.
І котяться хвилі одна за одною,
Еони століть в міріадах світів,
Любуються зорі в краплинах собою,
Та інколи миттю – висушують їх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980849
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2023
автор: Віталій Гречка