Матусю, рідненька, ось я й повернувся,
Хоча не таку бачив стрічу у сні,
Гадав, що у пояс тобі поклонюся,
Що рани обмию у тихій Десні.
Я в пеклі був, мамо, де вижить – несила,
Напоєні кров’ю там трави й земля.
Я ж був Україні й тобі вірним сином,
Не раз чув молитву твою звідтіля.
За сльози пробач, підперезані болем,
І за передчасну в косі сивину,
Як міг, захищав Україні я волю,
Ненавидів серцем цю кляту війну.
Та ангел мене, мабуть, мамочко,зрадив…
Чи долю свою обійти я не зміг…
Накрили нас із побратимами «гради»,
Тож тіло моє залишилось… без ніг…
Пробач мені, мамо, за сум-безнадію,
З якими ітимеш життям… до кінця,
Що внукам ніколи ти вже не зрадієш,
Молитву складеш про синочка-бійця.
Матусю, не плач, дуже прошу, не треба,
Бо сльози вкорочують людям життя,
До тебе у сни прилітатиму з неба,
Хоч звідти на землю нема вороття.
Матусю, не плач…
17.04.2023.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980875
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2023
автор: Ганна Верес