Апостоли болю

                           Винахідникам  колеса.  Щиро.  

Метелик-гетера  на  ймення  Медея
Летить  до  своєї  Колхіди  драконячої,
Де  зуби  стають  гоплітами  мідновбраними:
Проростають  списами  гострими
Із  землі  цегляної  втомленої  –  
Землі  пізньоцвіта,
Що  зорана  круторогими  мінотаврами
(На  порозі  смуток,
За  порогом  три
Апостоли  болю).
Метелик-гетера  фарбує
Мої  дні  сірі  оливні
Кольорами  радості  
(Невже  я  теж  аргонавт?)
(Невже  мені  теж  судилося
Згинути  під  уламками  струхнявілими
Свого  корабля  світанку?
Невже?)
А  я  ще  тут  поблукаю  –  
Тут,  під  кипарисами  мовчазними,
Де  хліборобські  елевсинії  
Колискову  співають  зерну
(Спи  до  весни).  
Я  кожному  апостолу  болю
Дарую  ім’я  квітневе,  квіткове
Вишневе  й  бджолине:
Бо  треба  –  не  медова  офіра  –  
Треба.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2023
автор: Артур Сіренко