Віднеси мене, лелеко, так далеко,
Що нікому в світі це не до снаги!
Нехай стане на душі спокійно, легко,
Всі тривоги відійдуть і вороги.
Принеси мене, бузько, в моє дитинство,
Посади на призьбу хати і лети!
Там бабуся шепче голосом пестливим
Про калину, рідну землю і світи...
Безтурботнеє дівча мале радіє,
Топче ніжками травичку і шишки.
А у полі коло лісу жито зріє,
А обабіч річки стопкані стежки...
Там увечері корови ідуть з паші,
Мов кораблики пливуть у забуття...
Сонце мружить оченята, іде спати.
Півник курочок веде у закути.
Вранці сонечко відкине покривальце,
Встане з ліжечка і спроквола зівне.
А бабуся візьме заполоч і п'яльця,
Голку, полотно, наперсток надягне.
І під голкою розквітне моя доля.
Нитки ляжуть на біленьке полотно:
Ружі, маки, дзвоники чудові,
І волошки засиніють ошатно.
Вишиваночку на щастя подарує.
Поцілує в щічку, міцно обійме.
Із днем ангела старесенька віншує,
Ця сорочечка теплом мене пройме...
Віднеси мене, лелеко, так далеко,
Що нікому в світі це не до снаги!
Нехай стане на душі спокійно, легко,
Всі тривоги відійдуть і вороги.
11.03.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2023
автор: Chara Vinna