Іде країною моєю люта жниця,
Хоч вже не раз проходила вона:
Морила голодом, вбиралась у вдовицю,
Тепер вдяглася в чорне, бо – війна!
Хлюпоче кров у неї під ногами,
Їй плач людський – неначе звук фанфар.
І долі жне кістлявими руками,
Й кладе снопи безбожно на вівтар.
Кому збираєш жертви, чорна жнице?
Хто твій володар? Служиш ти кому?
В полях стоїть некошена пшениця,
А ти пішла з серпами на війну!
Прийде кінець твоїх жахливих вчинків!
І вистоїть в боях моя земля!
Ти згинеш, жнице! А нові обжинки
Справлятимуть під мурами кремля!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981085
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2023
автор: Тетяна Мошковська