Засвітились зорі у душі
розсипом медової любові,
не спіши гасить їх, не спіши,
хай любов сія в своїй обнові.
Розіллється леготом весняним
в твоїм серці милий, любий цвіт,
від любові заживуть всі рани –
тільки не проґав її прихід.
Посели у серденьку навіки,
дай водиці їй із джерела,
а вона наповнює хай ріки,
зоряницями усім завжди сія.
Хай дзвенить над світом двінкотюче,
вигаптовує добра осяйну путь,
хай чарують розсипи разюче,
не забудь до серця пригорнуть.
Бо вона, як благодать небесна,
дає стимул жити і творить,
коли сил нема, вона воскресне,
з нею тільки в тиші треба говорить.
Ждуть любов гаї, сади, й діброви,
і співанки, зіткані з октав,
і дуга веселки кольорова,
й соловей, що в гаю заспівав.
Подаруй любов землі і людям,
спити дай цілунок з її вуст,
розсипи її розсій повсюди,
небосхил щоб в солодкості згус.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981146
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А