Із себе виклич лева і ярій
між цими гратами и ста замками.
Тож власне серце лапами, кликами
і люттю пелехатою окрий.
Утятий обрій дибиться, як шовб,
горить одна зоря і дуже щедра.
Ти хто? Зухвалий Марс ачи Венера,
так зимно студиш мій спашілий лоб?
Із себе виклич лева і лютуй,
твоїх розкошів виїрялі юрми
проносяться у смертному алюрі,
пірнаючі у чорну темноту.
1531. Из глубины...В.Стус
Из глубины себя зову на помощь льва,
бешусь меж этими решётками, замками,
и сердце собственное лапами, клыками
перетираю, словно в жерновах.
Упрямый горизонт вознёсся, будто пик,
заря от напряженья побелела.
Ты кто? Предвзятый Марс или Венера
студит мой покрасневший лик?
Из глубины себя зову на помощь льва,
ему уподобляясь, сам зверею,
и наслаждений пройденных толпа
проносится в аллюре погрузившись в темень.
2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981211
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 25.04.2023
автор: Санчо