Примхлива жінка
Про «Квітоньку» мовчу,
Про «Розу» не згадаю,
Словник настирливо я вчу,
Щоб знала Наших, нагадаю!
А «Наші хто?» - питання задаєшь .
Я ж відповім: і мужньо, й суворо -
Я той., хто хтів подарувать манто,
З вовняним коленкору .
Щоб спалахнула як зоря
Щоб ти впізнала, НАШ суворий вирок -
Щоб не кусалася зазря,
Не наражалася до нирок!
То буде норкове манто.
І хустка, чобітки з підковою
Я Чоловік, не просто там Ніхто.
Ще й і без грошей, та й сідницей голою .
На другий ранок на сковороді шкварчить
Яєчня, сало та картопля…
А в оченятах все горить,
А за вікном цвіте квасоля….
25.04.23.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2023
автор: Романьков