Ти знову будеш вірити в богів.
Й тебе за віру розіпнуть укотре.
Що не епоха, то спіткає горе,
немаюче ні меж, ні берегів.
І тягнеться з тисячоріч ця нить.
Проходить історичною межею, –
засипле очі світові олжею,
як смерть уже зубами цокотить.
А що богам? Вони до сліз сліпі.
До горя теж боги, на жаль, незрячі.
Візьми, мій сину, хрестика на вдачу,
але ілюзій не будуй собі.
Коли у прі здолають ворогів
й наситять небожителів смертями,
планета ж рясно всіється хрестами –
ти знову будеш вірити в богів…
26.04.23р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2023
автор: Микола Соболь