Плаче небо холодною зливою,
Так безжально нівечить весь цвіт.
Тремтять квіти душею вразливою,
Тим осердям, що є дивосвіт.
Чим природа чарує пробуджена,
Прикрашаючи красно весну.
Та вітрам дощовим раптом суджена,
Без пори утрачає красу.
Лиш зозуля кує, заливається,
Співом дзвінким у гущі дерев.
До Петра має час - не ховається,
Не завада негоди їй рев.
Стогне злива у листі тендітному,
Напуває земельку слізьми.
Підкорившись закону правічному -
Жде земля все тепла від весни.
26.04.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2023
автор: Валентина Ланевич