От пагорб, свіжий зі хрестом,
Що ви заходитеся гнівом?
Вам не дозватися гуртом
Сльозами, голосінням, співом…
Всіх пригадати поіменно?
В труну відправлених зі шпагою?
Нема гусарів…та й знамена
Лежать повалені зневагою…
Лежать, де камінь затемниться
І ні волошок тут навколо
I що тому, "герою" сниться?
Дитячі очі, смерті кола…
А ти стоїш, немов, "Венера"
І тужиш, тут за офіцера
У руських дивна є манера
Всю руйнувати атмосферу...
Стоїш ти тут, стоїть каміння,
Де на труні зав’ялі квіти…
Де каяття? Твоє сумління?…
Не можеш, досі зрозуміти…
Не треба вити, голосити…
Немає кроку до пробачень
Як будеш жити? Далі жити?
Немає вже... немає значень…
Могилки, всі стоять безликі
З хрестами... є тут, тільки дати,
Вини, як докази великі…
Дітей вбивали, ґвалтували мати…
Лежать тут, злодії, убивці
І гріх лежить, лежить безчестя
Не зійдуть квіти, чорнобривці,
Ні тут, ні коло перехрестя…
Не смій схилятись на колінах,
Де бруд, сміття лежить навколо!
Стоїш у крові України!
Не стерти все, тепер ніколи...
Гірка тут, дуже вся суниця,
Яка солодка, зазвичай
Хай гіркота усім насниться
Страхіття сняться теж нехай...
Тут рани, горе, біль, руїни...
Пекельне пекло, ані рай!
Рукою нищить Україна
Огидність руського гріха…
Тут гнів століть, віків прокльони
Презирство тільки почуття...
Де храмів над труною дзвони
Де б'ється цвях без каяття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2023
автор: Алекс Рона