Я назустріч ішла тиші –
і не знала, що буде далі,
чи злякає вона, чи обійме
у своїй прозорій вуалі.
А коли ми зустрілися з нею,
то одразу мене впізнала,
так легенько торкнулася вій
і з очей моїх сльози прибрала.
І вони засіяли від щастя,
розуміла я Тишу без слів,
бо мелодія мило лунала,
і я чула беззвучний спів.
– Не завжди фарби всі яскраві,
бо приходять і сірі будні,
мої ночі бувають світлі,
ну а дні бувають паскудні.
Пам’ятай ти мої настанови,
що життя – непроста штука,
люди палки в колеса ставлять,
хай для тебе це буде наука.
Пам’ятай, я для всіх подруга,
і нікому не кидаю виклик,
від гріхів я людей рятую,
бо до мене вони звикли.
Втішу кожного і прийму,
у свій світ благодаті і тиші,
в мене час для кожного є,
я не прагну низів і виші.
Обійму я, почую, помовчу,
чи погана, чи гарна звістка,
я мовчанням своїм лікую,
бо мовчання – це рай, не пустка.
Я не видам людей таємницю,
пронесу її крізь роки…
я дивилася в очі Тиші –
й розуміла її думки.
Ти права, як завжди, моя Тише,
ти подруга моя навікИ,
хай пливуть за зимою весни,
не розлучать з тобою роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981623
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А