Упевнено іти до примітиву,
Себе тягнути в сірості негод,
Де щастя, нарікаючи на зливу,
Наповнить вперто мотлохом комод.
А щастя хоче простору і кисню,
Нових емоцій, радощів і тем,
Воно танцює під кайфову пісню
Й почувши тихий шепіт хризантем.
А щастя так втомилося тікати,
Так дошкуляють цілі і страхи,
То просто хоче затишку кімнати,
То знову дертись вгору, на дахи.
Воно не має голосу і мови,
Пірнаю в нього, хоч не бачу дна,
Тримаючись надійної основи,
Де розвиток похила площина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981808
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2023
автор: Ася Оксамитна