Десь у Бахмуті в бою, до вражого тіла,
Що було у зет- строю, куля прилетіла.
Перед тим зміг добре " тяпнуть", то навіть незчувся,
Не встиг навіть матом крякнуть, як життя позбувся!
Опинився він миттєво десь на тому світі
Як і мріяв прижиттєво - Рай у пишнім цвіті.
-Як і цар нам обіцяв! І зникла тривога.
Попадем ми всі у Рай а значить - до Бога.
Затріщали вмить кущі... Гілки вліво, вправо.
А з них гульк - святі отці, значить... Петро й Павло!
- Хто такий? Пароль кажи! Ой! Тремтять коліна...
-Свій будеш, чи мо чужий? Звучить солов'їна!
А москаль був хитрий біс.- Свій! Святим гукає.
Кулаком почухав ніс й матюки пускає.
- Хоть мінутку здєсь побуду - нє судьба на вєкі.
Это ж надо, здесь их люди - богочєловєкі!
-По статуту все кажи! І озвуч пароля!
Якщо наш - то докажи! Ні - пекло, неволя.
Здогадався вже Петро, до Павла моргає:
-Повернутися на землю ти ще шанса маєш!
Якщо орк, тоді преставишся і в пекло, до чорта!
А як наш - ласкаво просим у нашу когорту!
Той підняв долоню криво до правого вуха
Й відчеканив, ледь ігриво:- Іванов Пєтруха!
-Тю, то ти ще й мій тезко! Вигукнув щосили.
Щоб твоєю мордою просо молотили!
Взяв Петро ключі від раю. - Будеш патли дерти!
Бо до нас я не пускаю! Преставитись - вмерти.
Представлятись будеш зараз в пеклі, неборако.
Й дав ключем, де ноги вклались, точніше у сраку.
Так летів у пекло хутко аж в вухах свистіло.
Павло скривився й ледь чутно: " Що то так смерділо?".
- Рускій дух! Оце вонізма! Плюнув з пересердя.
Парфум " Привид комунізму і брак милосердя".
Трісь! Заквітчанії гілки стулились до купи.
- Пішли, вип'ємо горілки. Москалів - до дупи!
Валентина Дацко / Урода 01/05/2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2023
автор: Гонорова пані