Чи ми завжди цінуєм те, що маєм:
Сім’ю, роботу, і, нарешті, мир,
Коли життя собі й комусь ламаєм?
Чи знаємо, і хто ми, й звідки ми?
Із дум таких снується павутиння:
А коли в край навідалась війна?
Комусь моя позиція, мо’ й, дивна,
Що від війни втекти – це теж вина…
Хіба не тут лишилося коріння,
Що під хрестами спить у вічнім сні,
Й землі горбочок, пам’ятний і рідний,
Що не тобі радіє, а весні?
Хіба не тут непевні твої кроки,
Які у рочок ти зробив колись,
Дитинства слід і юність кароока,
Й як перед іспитом уперше помоливсь?
Хіба не тут почав життя стежину
Ти й світлі мрії колисав,
А мо’, зустрів уже й свою дружину
Й зізнання перше в серці написав?
Хіба можливо з памяті це стерти,
Коли усе живе в твоїй душі?
А незабутні солов’їв концерти?
Чи ж так співають солов’ї… чужі?
О, я не заздрю тим, хто все залишив,
Рятуючи себе – не рідний край,
Його ж не зможе замінити тиша
Землі чужої. Боже, не карай
Ніколи і нікого чужиною,
Бо медом не бувають полини,
Нагороди любов’ю всіх земною,
Аби не допустили ще війни!
27.04.2023.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982050
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2023
автор: Ганна Верес