де сухий очерет
кволе тіло ріки прицвяховує
де риби вербу
мов школярку за коси смикають
всі сто років самотності
де відбиті від лісової пісні слова
чіпляються за вітер
як насінини за пір’я птахів
але рідко коли долітають
й до середини ріки
там жінка вийшла і стоїть
жодного очерету не виламуючи
жодної рибини не полохаючи
жодного слова на вітер не кидаючи
тільки око її у воду
сльозу пускає
що доведе до повені
доведе
і висмикне ріка списи очерету з власних грудей
і риб’яче військо блисне лускатими тилягами
і втамує нарешті спрагу свою верба
і будуть ті
хто в сльозу не вірить
і ті хто вірить
07.11.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982084
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2023
автор: Тарас Яресько