Все ж відчуваю я чомусь себе занадто марним...
Сміюсь та плачу, - проте ра́зом із загалом.
Хоч і різнюсь міцними нервами немало,
Однак ніколи не вважався я бездарним...
Все ж відчуваю порожнини в намаганнях...
Нехай їх безліч інколи, та доля кличе.
Зважаю також на чужі сумні обличчя,
Проте прямую до мети... часом в змаганнях...
І відчуваю теплий бриз та хвиль приливи,
Цікаві дні життя... Часто болючі та жахливі...
Та одночасно - вверх стрімкі, потужні хвилі
Зрізають всі кордони у буття,
Змивають усі межі... Усі ролі позабуті,
Коли, усе ж нарешті, ми оголені, розкуті
Заграємо у ролях, що все гарно, сильно, ясно...
Без панцирів, без снів та...
якось марно... сниться часто...
***
(((...А ощущаюсь как-то бесполезным...
Смеюсь и плачу вместе с остальными,
Хоть отличаюсь нервами стальными,
Хоть никогда и не был я болезным...
А ощущаю пустоту в пробелах...
Ведь иногда их было очень много,
Ведь иногда и не туда дорога,
Но вновь шагаю искренне и смело.
...И ощущаю тёплый бриз, приливы,
Смешные дни и грустные до боли,
Играю безполезные я роли,
Играю иногда, что чувства живы...
Или они играют злую шутку,
С прибоями стирают все границы
И ощущаюсь как-то бесполезным...
Играют... или что-то снится,
Когда без брони панцирей железных...
ID: 912841
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
© дата надходження: 04.05.2021 18:32:30
автор: Володимир Науменко)))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2023
автор: Володимир Науменко