(Від чоловіка)
Як малим був, я пас овець,.
Завжди за всім спостерігав,
Чому не ходить горобець?
Себе раптово запитав.
Ця пташка надто спритненька,
І весь час скаче - скік, скік –скік,
Хоча напрочуд й маленька,
Напевно щоб, не спіймав кіт?
На траву ліг і слідкую,
Пташка скік-скік, хитається,
Ото собі, сам міркую,
Мабуть мені ввижається.
Я подививсь на дорогу,
То ніжки бач, коротенькі,
От вж й втрачав рівновагу!
Ой, ви ж нещасні, маленькі!
От ніжки трішки б та й довші,
Тоді вагу б іншу мали,
Й більші на зріст, й крильця ширші,
То не лише б всі скакали.
А спромоглись крокувати,
Собі той харч, ще й смачніший,
Легше було добувати,
Усім світ здався б миліший.
Враз поглядів на хмарину,
Думка ятрить, зупинився,
Пригощу хлібом пташину,
Це від сніданку лишився.
У небі хмара - примара,
Боюсь промокнем до нитки,
Та й непокоїть отара,
Швидко забрав всі пожитки.
Поспіхом йшли на дорогу.
Весела зграя горобців,
Їх цей політ на підмогу,
А горобцю, що хлібчик їв.
Певен, згадати приємно,
Відчував, став - розумніший,
Проводив час недаремно,
Тож став цей світ веселіший.
06.05.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2023
автор: Ніна Незламна