Міцного келих чаю, і смуток знов тамую...
Не той, що на сніданок, зазвичай, вранці звикли...
Все ж так... Відверто, звісно, я подумки сумую,
І ковдрою колючою - в порожнії обійми...
Якісь там звуки, фільми та холодний келих віскі...
Так... без обіймів... Не моє... Лиш просто, "по-англійськи"...
Так, не було моїм ніколи - існувати лишень...
Хочу з тобою разом лише у просторе ліжко,
Хочу в тобі зненацька стрімко влитись у світанок...
Ще очі не стуляли ми, та лише мить - і ранок...
***
Немного грусти и бокальчик чая...
Не тот, что мы привыкли по утрам...
Ведь да, конечно, искренне скучаю!..
В обнимку толстый плед по вечерам,
Какой-то звук... иль фильм... бокальчик виски...
Да... не умею, просто, "по-английски"...
Да, не умею я существовать...
Хочу тебя, себя в просторную кровать,
Хочу заметить утром - "Рассвело...",
А мы, как странно, не ложились спать...
© Copyright: Володимир Науменко
Раздел: лирика любовная
Свидетельство о публикации № 108662
Добавлено: 07.05.2019 в 22:14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2023
автор: Володимир Науменко