Чорнило каракатиці, напевно,
Ще має смак солоної води.
Малюєш ним скульптури і сади,
(Які ховаєш у столі – даремно!).
Чорнило – дивовижна рідина,
Це вічна зброя в світі перемоги.
Його, напевно, вигадали боги,
Щоб написати власні імена.
Слова – ніщо. Допоки на папері
Не з’явиться прихований рядок.
Література – тільки склад думок,
Цінніший паризькі галереї.
Всі прославляють воду і жнива,
Всі дихати не можуть без озону.
… Але чорнилу завдяки жива,
Яке належить нам та Посейдону.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2023
автор: Анна Старко