Час дивиться широкими очима.
Чи він мене пізнає крізь роки?
Чи вимовить тихенько за плечима:
"Невже це ти? Чи це та сама ти?"
Та сама я. Під куполом небесним
Малюю свого щастя зорепад.
Моє ім'я лишилось не почесним
І, слава Богу, залишився сад.
Рипить старий і тепло обіймає
Сухим бадиллям змучених дерев.
Та навесні, як завжди, воскресає
Біленьким цвітом вишеньок-сестер.
І так душі усе це рідне й миле,
Така ця життєдайна простота...
Спинися тут, мого дитинства хвиле!
Хай дихає земля оця свята!
Та сама я. Не ті лише пейзажі:
Вони не рідні, хоч і не чужі.
Життя міняє ролі. Персонажі
Лишаються незмінно головні.
Наталія Петренко
27.03.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983070
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2023
автор: Наталія Волинська