Я цю весну чекала півжиття.
Під мокрим снігом, під похмурим небом
Ішла на зустріч в пошуках тепла.
Із м'яти чай заварювала з медом.
А теплий кухлик близько до долонь
Тулився й грівся, як на сонці квіти.
Плела вінок з думок у час безсонь
І відпускала, щоб світанок стріти.
Та новий день з-під лоба виглядав,
Мовляв, нічим новим вже не здивує.
Дерев зап'ястя мокрі простягав:
Хоч цвіт найперший, може, хтось врятує?
Мовчали хмари. Цвіт сікли дощі.
І тільки віра - світла й незрадлива -
Як амулет, на щастя у руці
Тримала міцно свій промінчик дива.
І не на зло безжалісним вітрам,
Не задля помсти холоднечі сірій -
Собі на щастя. І смішним богам,
Що із бруньок женуть сніжинки білі.
Маленька радість в неосяжнім світі.
Промінчик щастя. І ковток любові.
Щасливі ті, хто для добра відкриті.
Чиї думки, як весни, кольорові 💚
07.04.2023
Наталія Петренко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983146
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2023
автор: Наталія Волинська