Сидячи на самому вершечку гори, серед зелених каменів, які навіть зимою, були тепліші і цікавіші від усіх, кого вона знала, Кіра намагалась пригадати, хто її вбив...
Чи це було те безсердечне стерво - Теріаз, до якої вона стукала декілька років, зимою в люту заметіль, а та не відчиняла Кірі дверей. Чи це був той переляканий юнак, який боявся перечекати з Кірою в найтеплішому будиночку на світі усю зиму, чи Може "Він"- який годував її цукерками з бандеролі, замість гарячого бульйону, а насправді не хотів її навіть бачити. Кіра відчувала що від тих цукерок з бандеролі вона росла ... Але рости вона хотіла від вагітності, а не від цукерок. В решті решт цукерки вона не доїла, їх було занадто багато - в якийсь момент її внутрішнє терпіння, чи его, чи внутрішнє Я просто лопнуло.
Цікаво, список вбивць Кіри складався тільки з трьох осіб чи більше? І, мабуть, співучасників було набагато більше, ніж виконавців...
Кіра за своє недовге життя так і не навчилась ненавидіти.
- А зрештою, бути мертвою не так вже і погано, - подумала вона, - Сидиш на вершині, біля високого бука, дихаєш криштально чистим повітрям, бачиш усе навкруг, в той час, коли тебе не бачить ніхто. Можеш бути вільною і ніхто не триматиме тебе за рукав. Можеш співати, танцювати, подорожувати і писати книги, просто ніхто не бачитиме цього... Можеш дарувати свій спів тому, хто його чує, тобто буку... Можеш не відчувати болю, образи і всяких тому подібних емоцій. Тільки бути мертвою ...
Хіба це не щастя?
Чим ще займаються мертві? Думалось їй. Мабуть попри всі плюси і можливості опції мертвості - вони чекають свого наступного повернення до життя.
А чекати Кіра вміла як ніхто. Здається тільки це вона і вміла краще усього. Тільки цього і вчило її життя - чекати... Слушний час, підходящий момент, приходу літа, вільне місце в маршрутці, приїзду подруг з-за кордону, поїздки до Львова, відзеркалення в очах напроти і відпочинку від чекання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983291
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2023
автор: інша