Коли у душу він неначе заповзає,
У ній тривогу і неспокій викликає,
Що неприємне щось ось-ось уже настане,
Що мучити нещадно душу й серце стане,
В ній рясно сіючи без жодного вагання
Лиш негативні, темні, злії почування,
А в голові – думки усі лише бентежні,
Які у той же час є, звісно, й застережні,
Що скоро щось погане, неприємне може статись
Із тим, до кого раптом смів він підібратись,
Або із тим, хто дійсно вельми небайдужим
Для нього є. Однак, якщо духовно дужим
Той є, то страх він тут же увесь поборе,
Аби не сталося із ним небажанеє горе,
Яке йому уже на п’яти наступає
У час, як позаду нього страх ступає.
Хоча не можна ні побачить, ні почути
Його, але, як прийде, то тоді відчути
Його і серцем, і душею все ж можливо,
Коли в них пробереться раптом він сміливо.
Можливо страх цей і відчути, і збагнути,
Що можна все-таки насправді відвернути
Те горе, що ще, на щастя, нині в нас не сталось,
Хоч мить тому воно відбутися збиралось;
Бо страх – це, люди, лиш нав’язлива ідея.
І зовсім не важливо, хто я і де я,
Про те ідея, шо у нас ось-ось настане
Для нас цілком щось дійсно дуже небажане,
А те, чи станеться воно, скажу по правді,
Напевно, що ніхто із нас не зна насправді.
Євген Ковальчук, 30. 06. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2023
автор: Євген Ковальчук