У напівтемній кухні, вранці,
ти говорив, що все минає,
що розстаються всі коханці,
і що романтики немає;
колов виделкою котлету,
на стрілки глипав крадькома…
Вона ж тремтячу сигарету
тримала пальцями трьома.
І підборіддя задирала
і дим пускала аж у небо, –
мовляв, мені тебе й не треба,
мовляв, не надто і кохала.
Ніколи, зовсім не кохала!..
Мовчала, вперта і зухвала,
з кривим недопалком в руці –
і сльози потайки ковтала,
щоб не котились по щоці.
Гіркого диму волоконце
пливло у сиве небуття…
А за вікном вставало сонце,
і прокидалося життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983438
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2023
автор: Світлана Себастіані