Людина в першу чергу, це душа!
Ми іноді про це не пам'ятаєм.
Хоч тіло, то по суті є межа,
Ми тілом досить вправно управляєм.
І нам здається тіло - то є ми.
Ми досить сильно до нього прикуті.
Коли ми мовимо "міцніше обійми",
Обов'язково уявляєм руки.
Але коли ріденькі так далеко,
Що неможливо простягнути руки,
На серці тугу винести нелегко,
І тіло потерпає від розлуки,
Душа раптом нагадує про себе,
Про силу думки, про любов без меж.
І ми звертаєм погляди до Неба
І віримо, і знаємо, авжеж!
Бо ми - то більше ніж тіла, без духу,
Бо ми могутні, в кожнім з нас є Бог,
Ми частОчки божественного руху...
Написане все вище - це пролог...
Про головне: хоч ти далеко, милий,
Я обійму тебе душею до глибин,
Відчуй легенький, ніжний і дбайливий
Мій подих, що сягає порожнин.
Нехай вони наповняться любов'ю,
Відчуй підтримку, і тепло в вірші.
Міцнішим стане хай твоє здоров'я!
Бажаю тобі щастя від душі!
Я обіймаю міцно й обережно
Твою таку безцінну-цінну душу.
Моїй душі потрібен ти безмежно,
Тому, мабуть, про це писати мушу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983457
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2023
автор: Щукіна (Гордієнко) Ірина