Хотів би я застре́лити віршем
холодним, воронованим, кремезним,
щоб спалах, дим і мізками торшер
мазнуло читачевими, як пензлем.
Хотів би ним навіювати сум
липкий, як мед, приречено-трагічний,
щоб радість шматувалась об косу
печалі вічномертву з потойбіччя.
Хотів би ним втамовувати біль
від зрад, образ, отрути стріл ворожих,
щоб він для рани був не бруд і сіль,
а (як дитинству милий) подорожник.
Також, як Семенко́, провокувати:
чіпати струни душ у читача
віршем по-старовинному картатим,
щоб з них акорд емоцій зазвучав.
Хотів би, та не зможу розʼятрити,
ні стати Авіценною для ран,
підняти настрій сльозами залитим,
бо, власне, не поет, а - графоман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983597
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2023
автор: К0ВАЛЬ