А ну, як раптом «завтра» не настане, -
Застигну у прозорім бурштині’,
Хоч відісплюсь, і те вже непогано,-
Втомився чути «все, ніколи, ні»,
А так, у байбаковому «сьогодні»
Гадати буду, чо’му завдяки
Непізнавані промисли Господні
Мені повернуть втрачені роки,
Знайду там все, що пам’яттю тримаю –
Той післясмак своїх сумних розваг,
Солодкий відчай досягання краю,
Розчарування тепле: не досяг...
І то є добре, бо жива надія,
Що завтра, як колись, мені ійти,
І мріяти… та чорна думка тліє:
А що, як зупинився назавжди’,
І зовсім не було ні мо’го вчора,
Та й не було нічого взагалі, -
Намарила моя уява хвора
Сліпуче небо, хвилі, кораблі,
Не повертавсь з своєї одісеї,
І ще багато чо'го не було,
А ту єдину, що вважав своєю,
Її, по правді, й бути не могло…
З вдячністю за натхнення http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983264
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984019
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2023
автор: Алексей Мелешев