Занедужав Герман Соя,
І реально, якимсь чином
Відчував, що смерть з косою
Уже стала за плечима.
Кличе він свою дружину
(Бачить, що не буде жити),
Щоб присіла на хвилину,
Хоче з нею говорити:
-Як мене ти поховаєш
Дуже скоро, Маргарито,
Не чекай півроку навіть –
Вийди заміж за Микиту.
-Отакої!- жінка каже,-
Він же ворог твій заклятий!
З чого раптом захотів ти
Йому щастя побажати?
-Я Микиту проклинаю,-
Каже Герман,- це звірюка.
Хай візьме тебе за жінку
І хай мучиться, падлюка.
Хай тобі і твоїй мамі
Годить і дарує квіти:
Буде знати, що існує
Пекло і на цьому світі.
Благодатні сни на небі
Буду завжди я дивитись,
Що противному Микиті
Удалось таки помститись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984138
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2023
автор: Катерина Собова