Швидкісний потяг - амбасадор міста, нунцій столиці,
Розтинає простір, зверхньо дивиться перед собою.
Його не цікавлять лелеки, сади, хати, копиці.
Він йде діловито за роскладом - пункт b є його метою.
Забутим цим полустанкам не чути як стогнуть гальма,
Не бачити як зупиняються довгі лискучі состави.
З'являються привиди-потяги - і, сяючи, линуть далі.
І діти питають: що це? Нічого... - відказують мами.
Нічого немає за обрієм - за дальньою лісосмугою.
Візьми пиріжок гаря́ченький. Колінку обдер? - подмухаю.
Не бігай із друзями потайки стрічати байдужі потяги.
Немає нічого цікавого - лиш злі нетутешні протяги.
Та діти частіше втікають, потроху стають вищіми.
Чогось вдалині шукають, не хочуть вареників з вишнями.
І матері серце крається, пронизується кілками,
Коли голос потяга в сутінках оклично пливе над дахами.
І діти стають дорослими, їм груди пече біля мами.
І манить їх даль веселкою, і кличе вночі зірками.
І якось у день звичайний, такий, як і решта ніби,
Залишать батьківську хату й гарячого запах хліба.
Підуть, щоб не повернутись, віддати містам серце.
Хоч вичавлені як лимони в невпиннім стрімкім скерцо,
Та вже зачаровані рухом, красивими міражами...
Та все ж уві сні знову прийдуть і хата, і очі мами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984272
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2023
автор: МАКСИМ САЛЬВА