Нас довго намагались запевняти,
Що ми там ніби «недолугі гречкосії».
Та швидко вже змогли і спростувати
Війни кривавої стрімкі події.
Що ніби ми не дружні, як ті горці,
Нам намагалися привити плазуни.
Що перед силою пасивні, бо не горді,
Та ма́буть, так судили по собі́.
Бо й де та «гордість горців», які віддали́
Ічкерію, Абхазію, Осетію… вандалам,
Де зараз із боліт кремлівські дикуни
Про «єдність» міфи травлять тим васалам.
Воно ж з дивану так видні́ше,
Коли є й час на різні балачки́,
Де і не чути се́ред «ватяної» тиші,
Як б’ються за свободу рідної землі.
Бо, і в Бахму́ті, Маріу́полі, Херсо́ні…
Ми довели́ свою незламність і звитягу.
Який би ще народ зміг в обороні
Так згуртуватися, що ворог дав і тягу.
Який би ще зміг пережити сталінізм,
Голодомор, репресії, брехню «застою»,
І довести́ незламний духу героїзм
Вже і з рашистами на полі бою.
А волонтерський рух, то взагалі,
У світі прикладів таких не мав,
Коли народ в запеклій боротьбі,
Як одне ціле, хвилею повстав.
Брехали нам, ніби культура «сходу»
Є набагато глибшою за нашу.
Та точно «гуру» ті не нашого і роду,
Який з Трипілля ще почав «варити кашу».
Ніби на «сході» і «порядок в шафі».
Але забули, ті «шахеди» звідки,
Та як закінчують хусейни і каддафі,
Бо є сьогодні вже й рашизму свідки.
Старий прийом кремлівських кгбістів,
Ніби там хтось народи два «стравив»,
Щоб відвести́ провину від рашистів,
Хто по Одесі, Львову, Києву… гатив.
Конспірологію стару́ підняли
Про нібито якусь «всесвітню змову»,
Де ще і «жертвами» там показали
Катів, що пруть зі смертю знову.
Скільки дітей згоріло у вогні
Від тих «асвабадітєлєй» з кремля…
Зали́шились лиш попелу сліди,
Де вдерлась нелюдей орда…
Може «за мір і дружбу» ще і досі
Є «гуманісти» за чужий рахунок?!
І про «всепро́щення» там колупає в носі,
Та скласти зброю нам, як «порятунок»?!
Чим далі, то крикливіші «експерти»
«За мир», та на умовах москалів,
Щоб і країну дати їм роздерти,
Аби задовольнитись спо́коєм щурів.
Підсунуть ще й зневіри пропаганду,
Ніби нам тільки гірше буде далі,
Бо звикли їсти лиш рабів баланду
Із заздрістю до тих, у кого дух зі сталі.
Майже за десять ро́ків в цій війни
Кожен вже визначитись мав сумління –
Збирати «лайки» від кремлівської брехні,
Чи бути гідним українського коріння.
Тому тут ворогам немає місця,
Які так зневажають наш народ.
Бо, згинуть, як пожовкле листя,
На кладовищі незапрошених заброд.
А наш народ – і був, і є, і буде,
Попри підступність ворогів.
І Перемогу неодмінно вже здобуде,
Над споконвічним злом катів.
Може і для кого́сь все якось зникне,
Та тільки не для нас, хто має віру.
Бо і не ми цей кинули війною виклик,
Та нам її і прикінчи́ти задля миру.
Тому і нам з дороги та в дорогу
Йти знову, забуваючи про втому,
Аби наблизити жада́ну Перемогу,
Та з миром повернутися до дому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2023
автор: Юрій SH(Шторм)