Ворожа зброя нищить дитсадки,
Руйнує школи, гасить юні долі.
Царює зло. Засіло на престолі.
І нищить рід нескорений людський.
Ревуть сирени. До мурашок страх.
Війна дитинство змушує забути.
Відлунює у кожен місяць лютий.
З маленьким пацієнтом – медсестра.
Сильніший за фізичний – біль душі,
Коли безсила вправна медикиня.
У скроні б’є: малюк батьків покинув…
Чим завинив безгрішний ще, скажіть?
Їй раною ставав той ангел… нив…
Вона ж сама – чиясь дружина й мама.
У втомі чули шепоту слова ми:
«Спини насилля, Боже, й жах війни!
Верни дитинство радісне малим.
Щоб не сирену – добру казку слухать.
Прошу в ім’я Отця, і Сина, й Духу…»
Жіночий голос за дітей молив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984351
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2023
автор: Білоозерянська Чайка