Всю щиру ніжність донести б Нам –
Ту, над усе, що з серця йде –
Бо від Любові, бо властива
Душі, що так пожертви жде…
...Вже не віддячити, запізно.
Як часто в мороці суєт
Ми квапимося,… без зупинок.
То ж маємо лиш те, що є.
А є невтішне, як провина,
Що не встигаємо в свій час,
Бо забуваємо – все мине.
Спливає віск – життя свіча...
І вишень дим, бузку суцвіття,
Так юність з весен в листопад...
Летять між сни десятиліття –
Старіє на очах наш сад...
То ж поспішаймо віддавати
Належне тим, хто любить нас:
Завчасно, щоби не каратись,
Наймилосердніші слова.
12.12.2007р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984447
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2023
автор: Променистий менестрель