Вже вечір, ми випалюємо глину,
Плюс градус щохвилини, час повзе,
Жбурляючи до пічі деревину,
Я думкою нудьзі розраду дам.
Росте, росте в пічі температура,
І всі думки про нього - про вогонь,
Чия пекуче-пристрастна натура
Приборкана за муром цегляним.
Я обережно мацаю рукою
Живої пічки прохолодний бік,
І до вогня кажу - Перед тобою
Вогнетривка загата! Не гарцуй!
Так близько я стою, а не боюся,
Твій шал і пек в покорі назавжди,
Як схочу - то й спиною притулюся,
І шиєю, до бороди!
Ось мій живіт, я зовсім заголюся,
Дивись сюди!
"Навіщо це?.." - вогонь в пічі буркоче,
І геть від мене, вип'явши губу,
Ображений, втекти скоріше хоче
Через трубу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984509
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2023
автор: Лісник