Коли в душі сум’яття і тривоги,
І світ схиливсь за втомленим вікном,
Побігли врізнобіч усі дороги,
Мене рятує сонячна любов.
Відкрию двері я навстріч любові,
Омию тихими весняними дощами,
І понесу дорогами й стежками,
І все життя із нею буду в змові.
Візьму я все у серце її світло,
Нехай зігріє зранені жалі,
Хай посміхається мені привітно,
Великі драми відганя й малі.
Не розгублю я розсипи любові,
Засію їх повсюди на землі,
Хай зігріва серця і в холоди зимові,
І діамантами сіяє у імлі.
Нап’юсь любові трунку до нестями
І мур тривог на шмаття рознесу,
Рішуче, відчайдушно, невблаганно
У серце розсипи любові упущу.
Як таїну причастя молитовну,
Розсиплю я по закутках душі –
Вона зійде перлинами коштовно
І скаже: «Сяєво моє ти не гаси».
Я простягну до неї обважнілі руки,
Любов мебе навстріч благословить,
Хай душу гіркота не каламутить –
У розсипах любові серцю жить.
Любов всесильна, як весни буяння,
Як сонця світло, що долає тьму,
Її проміння — серця осяяння,
Його з собою я в життя візьму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А