Здається, морква там, як мед родила,
а соняшник два метри ріс, гігант.
У сиве літо від війни змарніле
Дитячий спогад руки простягав.
І золотило усмішки-веснянки
Руденьке сонце мирне та палке,
Лунке «Кукуріку!» будило ранком…
А не сирени гул і жах ракет.
Картопельки нарила пів цеберки
Бабуся – як (по-мокрому!) змогла.
Медами пахне скошена люцерна –
Немає там війни, насилля, зла…
Казкам у сні моєму – оживати:
Вигадує їх бабця міх щодня.
Телесика – рятує гусенятко –
Не з’їсть його підступна, зла Змія.
Живі усі іще, кого ти любиш:
Там косу дід клепає дотемна…
Долають Змія хлопці з Вернидубом –
З дитинства вірю в добрий я фінал.
Зі споминів, де морква-мед родила,
Вертаю у реальність вкрай тяжку.
Безсоння… Та радію я, змарніла,
Що чую вранці крик «кукуріку»…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2023
автор: Білоозерянська Чайка